77‑річна Ніна Іванова разом із двома дорослими доньками залишила Лиман у Донецькій області пішою дорогою, подолавши близько 15 кілометрів під ворожими обстрілами та в небі, заповненому дронами. Про її історію повідомила газета The New York Times, яка зібрала свідчення родини та описала маршрут втечі.
Чому евакуація стала можливою лише пішки
З початку повномасштабного вторгнення Лиман зазнавав постійних атак. За інформацією родини, у грудні 2025 року будинок Іванових зазнав удару. У січні 2026 року помер її чоловік Борис, 79 років, який кілька останніх років перебував прикутий до ліжка; його поховали у дворі. Родина тривалий час переховувалася в підвалі п’ятиповерхівки разом із сусідами.
Евакуаційні команди припинили входити в місто через надзвичайну небезпеку, тому шукати шлях порятунку довелося самостійно. Переломним для Ніни і її доньок стало виявлене на вулиці тіло, яке розірвали собаки; це змусило жінок остаточно вирішити залишити Лиман.
Маршрут і перешкоди на шляху
Перша спроба покинути місто завершилася невдало: група дісталася до лісу, але через вирви й повалені дерева пройти далі не змогла і повернулася до укриття. Через два дні вони вирушили з другої спроби о 3:40 ранку, аби уникнути великої кількості ворожих безпілотних літальних апаратів.
До групи приєдналося ще кілька людей, зокрема 31‑річний чоловік із пораненням, отриманим під час попереднього обстрілу. Частину речей і двох котів поклали на велосипеди; самі люди йшли пішки, обминаючи зруйновані будинки, пошкоджену залізницю та обгорілий ліс. По дорозі вони бачили уламки військової техніки та вирви від ударів.
Про історію жінки розповіла газета The New York Times.
Жінки боялися зупинятися навіть, щоб напитися, адже над групою літали ворожі дрони. Дорога зайняла близько 4 годин 20 хвилин, після чого вони дісталися до річки Сіверський Донець.
Допомога на березі
На іншому боці річки групу чекали українські військові. За повідомленням родини, мер Лимана попередив захисників про ймовірний вихід цивільних. Військові перевезли людей і їхні речі на невеликому човні, допомогли піднятися крутим берегом і доправили на квадроциклах до безпечнішої ділянки.
Докладних відомостей про подальшу долю родини у повідомленні джерела немає. Зазначено лише, що людей врятували та вивезли з небезпечної зони.
Контекст і місцеві наслідки
Історія родини Іванових ілюструє кілька проблем, з якими стикаються мешканці прифронтових населених пунктів на Донеччині:
- неможливість організованих евакуацій через постійну загрозу обстрілів і дронів,
- пошкодження житлового фонду й інфраструктури, що ускладнює пересування,
- ризики для людей похилого віку та осіб з інвалідністю,
- відсутність доступу до медичної допомоги у разі поранень чи загострення хронічних хвороб.
За таких умов багато людей змушені або довго залишатися в укриттях, або ризиковано самостійно залишати місто у нічний час. Кілька випадків, згаданих у розповіді, — загибель мешканців під час обстрілів і поховання у дворі — показують, що цивільне життя в місті стало неможливим.
Практичні поради для мешканців прифронтових населених пунктів
На основі описаних обставин і загальних рекомендацій рятувальників, варто пам’ятати про базові заходи безпеки:
- тримати при собі запас питної води і ліків на кілька днів,
- планувати шляхи евакуації заздалегідь, враховуючи альтернативні маршрути,
- уникати відкритих місць під час нічного пересування при можливості,
- інформувати місцеву владу або військових про намір виїхати, якщо це можливо.
Ця історія стала відображенням того, як цивільні люди на Донеччині пристосовуються до реалій війни та шукають шляхи порятунку самотужки. Водночас вона нагадує про необхідність координації з місцевою владою та військовими для організації безпечних коридорів і допомоги тим, хто найбільше уразливий.
Кореспондентка WE NEWS на Донеччині
